Причини та класифікація  порушень мовлення

Причини порушень мовлення

Біологічними причинами розвитку мовленнєвих порушень є патогенні чинники, що впливають, головним чином, в період внутрішньоутробного розвитку і пологів (гіпоксія плоду, родові травми тощо), а також в перші місяці життя після народження (мозкові інфекції, травми тощо). Мовленнєві порушення, виникнувши під впливом одного з патогенних чинників, самі по собі не зникають і без спеціально організованої коррекційної логопедичної допомоги можуть негативно позначитися на всьому подальшому розвитку дитини.

Соціально-психологічні чинники ризику пов’язані, головним чином, з психічною депривацією дітей. Негативну дію на мовленнєвий розвиток може накладати засвоєння дитиною одночасно двох мовних систем (вивчення іноземної мови поряд із недостатнім рівнем володіння рідною мовою згідно вікових норм дитини), зайва стимуляція мовленнєвого розвитку дитини, неадекватний тип виховання дитини, педагогічна занедбаність, тобто відсутність належної уваги до розвитку мовлення дитини, мовленнєві дефекти оточуючих дитину людей.

 

Класифікація порушень мовлення

Всі види порушень, які розглядаються в даній класифікації, на основі психолого-лінгвістичних критеріїв можна підрозділити на дві великі групи залежно від того, який вид мовлення порушений: усне або письмове.

Порушення усного мовлення, у свою чергу, можуть бути розділені на два типи:

1) фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову, які називають порушеннями вимовної сторони мовлення, 

2) структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення вислову, які в логопедії називають системними порушеннями мовлення.

 

Фонаційні порушення диференціюються залежно від ураження тієї або іншої ланки вимовної сторони мовлення: а) голосостворення; б) темпо-ритмічної організації вислову; в) інтонаційно-мелодійного; г) звуко-вимовного. Перераховані розлади можуть спостерігатися ізольовано, або у різних поєднаннях.

 

I. Розлади фонаційного оформлення вислову:

 

Дисфонія (афонія) – відсутність або розлад фонації (голосу) унаслідок патологічних змін голосового апарату. Виявляється або у відсутності голосу (афонія), або у порушенні сили, висоти або тембру голосу (дисфонія).

 

Браділалія –патологічно сповільнений темп мовлення.

 

Тахилалія– патологічно прискорений темп мовлення.

Браділалія і тахилалія об’єднуються під загальною назвою – порушення темпу мовлення. Наслідком порушеного темпу мовлення є порушення плавності мовленнєвого процесу, виразності .

 

Заїкання– порушення темпо-ритмічної організації мовлення, яке обумовлене судорожним станом м’язів мовленнєвого апарату.

 

Дислалія –порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовленнєвого апарату. Виявляється у спотвореному вимовленні звуків, заміні звуків або їх змішенні.

Дефект може бути обумовлений тим, що у дитини не повністю сформувалася артикуляторна база (не засвоєний весь набір позицій артикуляції, необхідних для вимовляння звуків).

 

Ринолалія– порушення тембру голосу і звуковимови, які обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату внаслідок порушення нормальної участі носової порожнини у голосостворенні. Всі звуки стають надмірно назалізованими (носовими), спотворено звучать носові звуки "м", "н"; мовлення при цьому малорозбірливе, монотонне.

 

Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. Дизартрія є наслідком органічного порушення центрального характеру, що призводить до рухових розладів. Виникає в результаті різних органічних уражень ЦНС (при ДЦП). Виражається в різному ступені – від нечіткої вимови окремих звуків до повної нездатності вимовляти звуки.

 

II. Порушення структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення вислову:

 

Алалія– відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.

Один з найскладніших дефектів мовлення, при якому порушені операції відбору і програмування на всіх етапах породження і прийому мовленнєвого вислову, унаслідок чого мовленнєва діяльність дитини виявляється не сформованою.

Розрізняють моторну і сенсорну алалію. При моторній алалії зберігається розуміння звернутого повсякденного мовлення та різко порушена здатність породжувати мовлення, при сенсорній – різко порушене розуміння звернутого мовлення, унаслідок чого не відбувається оволодіння ним. Велике значення має відмежування алалії (як первинного дефекту) від вторинних порушень мовленнєвого розвитку при розумовій відсталості і порушеннях слуху.

 

Афазія– повна або часткова втрата мовлення, яка обумовлена локальними ураженнями головного мозку.

У дитини втрачається мовлення в результаті черепно-мозкових травм, нейроінфекції або пухлин мозку після того, як мовлення вже було сформовано. На відміну від афазії дорослих є дитяча, або рання афазія.

Залежно від зони ураження виділяють моторну і сенсорну афазію. При моторній афазії вражається руховий мовленнєвий центр (центр Брока) і дитина втрачає здатність говорити (порушується експресивне мовлення), при сенсорній – вражається чутливий (сенсорний) центр мовлення (центр Верніке) і дитина перестає розуміти мовлення (імпресивна сторона). Сприйняття немовленнєвих звуків звичайно не порушено.

 

Порушення письмового мовлення підрозділяються на два види: продуктивний (порушення акту письма) або рецептивний (розлад читання).

 

Дислексия– часткове специфічне порушення процесу читання, яке пов’язане з ураженням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється в утрудненні при пізнанні та пізнаванні букв, при злитті букв у склади і складів у слова, що призводить до сповільненого характеру читання, неправильного розуміння навіть простого тексту.

 

Дисграфія– часткове специфічне порушення процесу письма. Виявляється в нестійких оптико-просторових образах букв, в спотвореннях звуко-слогового складу слова та структури речення. В основі дисграфії у дітей звичайно знаходиться недорозвинення усного мовлення та недоліки вимови.

У разі несформованості процесів читання і письма (у ході навчання) говорять про алексію і аграфію.